Вступ і навчання в інтернатурі 

Умови вступу до інтернатури

⯈ Завантажити буклет факультету безперервного професійного медичного розвитку ⯇

Анестезіологія та інтенсивна терапія

Лікар-анестезіолог – спеціаліст, який забезпечує захист організму від операційної травми та її наслідків, від патологічних порушень, спричинених безпосередньо хірургічним захворюванням, а також займається підтримкою, відновленням та заміщенням вітальних функцій організму при загрозливих життю станах.

Особливістю даної спеціальності є те, що лікар виконує роботу двох медичних профілів: анестезіологія та інтенсивна терапія, чергуючи діяльність в операційному блоці та відділенні реанімації.

Функції лікаря анестезіолога:
• визначення протипоказів до проведення оперативного лікування;
• огляд пацієнта, вивчення медичної карти та даних обстеження, корекція лікарських призначень, призначення премедикації;
• вибір найбільш безпечного метода анестезії з урахуванням віку, стану здоров’я пацієнта, а також передбачуваної операції та складу операційної бригади;
• забезпечення життєдіяльності пацієнта під час операції;
• післяопераційний супровід пацієнта;
• оцінка вітальних функцій пацієнтів відділення реанімації, а також консультування лікарів інших спеціальностей;
• забезпечення прохідності дихальних шляхів;
• безперервний контроль гемодинаміки та серцевої діяльності;
• призначення лікарських засобів та інфузійних розчинів, розрахунок та забезпечення доступу для їх введення;
• контроль роботи екскреторних систем організму систем організму, а також заміщення втраченої функції нирок та печінки методами еферентної терапії;
• виконання розширеної серцево-легеневої реанімації.

Основні маніпуляції, що виконує лікар анестезіолог:
• катетеризація центральної вени (правого передсердя) для зручного введення лікарських засобів та парентерального харчування;
• катетеризація артерії для аналізу газів крові та проведення інвазивного моніторингу гемодинаміки;
• інтубація трахеї, налаштування дихального обладнання;
• встановлення епідурального катетера для тривалого знеболювання;
• виконання люмбальної пункції з діагностичною, лікувальною та анестезіологічною метою;
• дренування порожнин спільно з хірургічним персоналом.

Лікар-анестезіолог може провести наступні види анестезії залежно від характеру та тяжкості операції, що виконується:
1. Загальна анестезія передбачає повну непритомність пацієнта на час операції. Проведення її завжди несе певний медичний ризик, тому загальна анестезія виправдана для найбільш серйозних хірургічних втручань, включаючи операцію на відкритому серці та серйозну заміну суглоба.
2. Регіональна анестезія передбачає використання нервових блоків, спинномозкових ін’єкцій та інших методів для блокування чутливості більшої частини тіла. Її часто використовують для операцій на руках, ногах або животі. Епідуральна анестезія є поширеною формою регіональної анестезії, яка проводиться для полегшення болю під час пологів.
3. Седація передбачає застосування медикаментів, які надають заспокійливу дію на пацієнта. Мінімальна седація може призвести до сонливості зі збереженням вербальної функції. Пацієнт з глибокою седацією не запам’ятає хірургічну процедуру. Седація часто поєднується з іншими видами анестезії, щоб полегшити занепокоєння та забезпечити комфорт пацієнта.

Лікар-анестезіолог має широкі можливості для вторинної лікарської спеціалізації у різних напрямках (дитяча анестезіологія, неонатологія, токсикологія, трансфузіологія, авіаційна та космічна медицина).

Основними характерологічними рисами лікаря-анестезіолога повинні бути уважність, врівноваженість, швидкість в прийнятті рішення, чесність, почуття відповідальності, турбота по відношенню до хворого, доброзичливість по відношенню до колег, потяг до розширення знань і практичних умінь.

Акушерство та гінекологія

Акушер-гінеколог є висококваліфікованим фахівцем, який займається веденням пацієнток від зачаття дитини до пологів, у післяпологовому періоді, а також лікуванням захворювань жіночої репродуктивної системи.

У ході роботи він використовує консервативні та оперативні методи надання медичної допомоги. Так, у процесі здійснення професійної діяльності лікар цієї спеціальності займається проведенням гінекологічних оперативних втручань, приймає всі види пологів.

Основні обов’язки акушера-гінеколога:
• діагностика вагітності, спостереження за вагітними, рододопомога, раннє виявлення ускладнень вагітності і пологів, лікування та нагляд за породіллям;
• організація та проведення диспансеризації гінекологічних хворих;

застосування сучасних методів профілактики, лікування та реабілітації в межах своєї спеціальності;

Специфіка професії акушера-гінеколога полягає в її високій соціальній значущості. Від професіоналізму лікаря безпосередньо залежить здоров’я як породіллі, так і новонародженого. Нерідко доводиться приймати швидкі та не завжди прості рішення.

Найбільш поширені стани, з якими працює спеціаліст:
• підготовка до вагітності;
• нормальна вагітність;
• позаматкова, завмерла, рання вагітність;
• маловоддя та багатоводдя;
• патології, що розвиваються під час вагітності;
• післяпологові травми – розриви, гематоми та інші;
• бактеріальні, вірусні, грибкові гінекологічні інфекції;
• патології шийки матки;
• міома матки;
• кісти яєчників;
• непрохідність маткових труб;
• ендометріоз;
• пролапс органів малого тазу тощо.

Акушер-гінеколог має широкі можливості для вторинної лікарської спеціалізації у різних напрямках (дитяча гінекологія, онкогінекологія, сексопатологія).

Спеціальність є дуже перспективною як з професійної, так і з фінансової точки зору. Держава зацікавлена ​​у підвищенні народжуваності, тому щороку все більше жінок звертається до фахівців, щоб народити здорову дитину. Лікар, який обрав своєю спеціалізацією акушерство та гінекологію легко може знайти вакансію не тільки в державній клініці, а й у приватному медичному центрі, яких відкривається дедалі більше, у зв’язку із затребуваністю даного виду медичних послуг у населення.

Акушер-гінеколог, крім схильності до аналітичної діяльності та гуманістичного складу характеру, повинен мати високу чутливість, швидкість реакції і вміння діяти в кризових ситуаціях. Крім цього, фахівця відрізняє високий рівень самодисципліни та відповідальності, емпатії та комунікабельності, вміння знаходити підхід до пацієнток, які відчувають психологічний дискомфорт і страх перед пологами, і яким необхідна комфортна психологічна обстановка на прийомі.

Внутрішні хвороби

Лікар-терапевт – спеціаліст, що займається проблемами етіології, патогенезу та клінічних проявів захворювань внутрішніх органів, їх діагностики, консервативного лікування, профілактики та реабілітації.

Основні обов’язки лікаря-терапевта:

 здійснення клінічних оглядів для оцінювання, діагностики та моніторингу стану пацієнта;

– проведення лікування, реабілітації, профілактики та диспансерного спостереження захворювань терапевтичного профілю;

– отримання інформації про стан здоров’я пацієнта, інтерпретація результатів лабораторних та інших видів і методів медичних обстежень, виявлення загальних та специфічних ознак захворювання;

– оцінка важкості стану пацієнта, застосування необхідних заходів для надання медичної допомоги пацієнту;

– проведення диференціальної діагностики захворювання, обгрунтування клінічного діагнозу, визначення схеми, плану і тактики лікування пацієнта, медичних показання й протипоказань до додаткових методів обстеження;

– проведення консультації за направленнями лікарів інших спеціальностей

– надання невідкладної медичної допомоги, визначення обсягу і послідовності реанімаційних заходів із застосуванням основних навичок життєзабезпечення, екстрених процедур.

У сучасній медичній науці є тенденція до підвищення рівня спеціалізації та дроблення клінічної медицини на вузькоспеціалізовані розділи, тож лікар-терапевт має можливість поглибити свою медичну практику в наступних напрямках:

– гастроентерологія;

– гематологія;

– геріатрія;

– дієтологія;

– ендокринологія;

– імунологія;

– кардіологія;

– клінічна онкологія;

– нефрологія;

– професійна патологія;

– пульмонологія;

– ревматологія;

– фізіотерапія;

– фтизіатрія.

Лікар-терапевт має бути дуже комунікабельною, терплячою та уважною людиною. Важлива наявність наступних рис характеру: впевненість, співпереживання, ввічливість, послідовність, зібраність. Гарний лікар-терапевт правильно веде бесіду, вміє привернути до себе, має базові знання психології. Він повинен відчувати настрій пацієнта, але водночас зберігати певну дистанцію, продовжуючи залишатися дипломованим спеціалістом.

Загальна практика-сімейна медицина

Після закінчення інтернатури за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина» ви зможете влаштуватись на посаду лікаря загальної практики – сімейного лікаря.

Лікар загальної практики або сімейний лікар — це лікар, який надає первинну медико-санітарну допомогу особам незалежно від віку та статі.

Сімейний лікар є першою особою, до якого звертається пацієнт з усіх питань медичної допомоги. Сімейний лікар також займається питаннями імунопрофілактики інфекційних захворювань, тобто питаннями вакцинації. В межах компетенції сімейного лікаря є діагностика, лікування та профілактика захворювань, скерування до вузькопрофільних спеціалістів, диспансеризація пацієнтів.

В чому полягають особливості роботи лікаря загальної практики сімейної медицини або сімейного лікаря?

Підписуючи декларацію з сімейним лікарем, він забезпечує медичний супровід від моменту підписання декларації. Тобто, обслуговуючись у одного сімейного лікаря протягом кількох років, він найкраще володіє знаннями про історію захворювання свого пацієнта, особливостей росту та розвитку дитини.

Які захворювання лікує сімейний лікар?

• захворювання органів дихання;

• захворювання органів серцево – судинної системи;

• захворювання органів травлення та гепатобіліарної системи;

• захворювання органів сечовидільної системи;

• вірусні захворювання (ГРВІ, грип, кишкова патологія інфекційного ґенезу);

• алергічні стани;

• ведення реабілітаційного періоду з контролем динаміки стану у пацієнтів після оперативних втручань, перенесеного інфаркту, інсульту, травм тощо);

• обстеження перед вакцинацією, її виконання, спостереження за пацієнтом після вакцинації.

Дерматовенерологія

Дерматовенерологія — це розділ медицини, який вивчає діагностику, лікування і профілактику шкірних захворювань, а також інфекцій, що передаються статевим шляхом. Дерматолог може ідентифікувати та лікувати понад 3000 захворювань. Дерматологи повинен володіти знанням у фундаментальних науках, включаючи мікробіологію, патологію, біохімію, фізику, фізіологію та ендокринологію. Вони повинні бути знайомі з усіма іншими медичними спеціальностями через свою консультативну роботу і тому, що шкірні захворювання часто пов’язані з внутрішніми захворюваннями.

Сучасна дерматологія включає в себе ряд додаткових напрямків:

1. Дерматології, яка займається захворюванням шкірних покривів, слизових оболонок, волосся і нігтів

2. Мікології, яка займається грибковими ураженнями шкіри, нігтів і слизових оболонок

3. Венерології, яка має справу з венеричними інфекціями, що передаються статевим шляхом (хламідіоз, трихомоніаз, гонорея, сифіліс, мікоплазмоз)

Захворювання, які лікує лікар-дерматовенеролог:
• Гнійникові захворювання (фолікуліти, фурункульози, карбункули, стрептококові та стафілококові інфекції, бешихове запалення шкіри)
• Папіломовірусні захворювання (бородавки, родимі плями, родимки, папіломи, доброякісні утворення)
• Хронічні захворювання шкіри (псоріаз, нейродерматоз, дерматит, екзема)
• Грибкові хвороби (лишаї, кандидоз, мікози)
• Паразитарні захворювання (педикульоз, короста, демодекоз)
• Захворювання волосяного покриву (себорея, вугрі)
• Захворювання, що передаються статевим шляхом і венеричні захворювання (хламідіоз, уреаплазмоз, кондиломи, а також, вірусні захворювання, такі як герпес, контагіозний молюск)

Для точної постановки діагнозу використовують наступні методи досліджень:
• Дерматоскопія
• Цитологія
• ПЛР
• Аналізи крові / сечі
• Біопсія
• Зіскрібки

Тільки після ознайомлення з діагностичними висновками, дерматовенеролог може призначати відповідне лікування.

Інфекційні хвороби

Лікар-інфекціоніст — спеціаліст, що займається діагностикою, лікуванням, профілактикою захворювань, що викликаються проникненням в організм патогенних чи умовно-патогенних біологічних агентів (бактерії, грибки, віруси, пріони, найпростіші).

Основні обов’язки лікаря-інфекціоніста:

– надання спеціалізованої медичної допомоги хворим з інфекційною патологією, зокрема швидкої та невідкладної;

– діагностика інфекційного захворювання, оцінка стану пацієнта та клінічної ситуації;

– визначення схеми лікування, адаптованої до стану пацієнта та результатів лабораторних досліджень;

– лікування інфекційних хворих, які не підлягають обов’язковій госпіталізації в поліклінічних умовах, реконвалесцентів після виписки зі стаціонару;

– контроль повного клінічного та бактеріологічного одужання інфекційних хворих із використанням методів інструментального і лабораторного дослідження

– диспансерне спостереження і санація реконвалесцентів, хворих із хронічними інфекційними захворюваннями, бактеріо- й паразитоносіїв.

Специфіка даної спеціальності полягає в тому, що у зв’язку з високою міграційною активністю населення підвищується мінливість вірусів та мікроорганізмів, чиї мутації мають адаптивний характер. У ході таких змін патогени набувають нових властивостей, які впливають на типову клінічну картину перебігу захворювання, це суттєво ускладнює як діагностику, так і лікування.

Найбільш поширені захворювання, з якими працює спеціаліст:

– кишкові інфекції та інвазії (сальмонельози, шигельоз, ботулізм, протозойні інвазії кишечника, гельмінтози);

– вірусні гепатити;

– крапельні інфекції: вірусні та бактеріальні (грип, ГРВІ, атипові пневмонії, герпесвірусні інфекції, тонзиліт, дифтерія, скарлатина);

– трансмісивні інфекції (рикенсіози, бартонельози, трипаносомози, малярія);

– зоонозні інфекції (бруцельоз, геморагічні гарячки, сибірка, токсоплазмоз, лептоспіроз);

– інфекційні хвороби шкірного покрову (правець, сказ, бешиха, лепра);

– особливо небезпечні хвороби (холера, чума, натуральна віспа);

– нейроінфекції (менінгококова, пневмококова інфекції, кліщовий енцефаліт, гарячка Західного Нілу, поліомієліт);

– Сепсис;

– ВІЛ-інфекція;

– Пріонові хвороби;

– Мікози (кандидоз, аспергільоз, криптококос);

Важливо розуміти особливе становище і значущість для людства даного розділу медицини, оскільки у минулому деякі із захворювань, вивчених лікарями-інфекціоністами, ставали причинами катастрофічних епідемій. З цих причин, від лікарів цього профілю вимагається високий рівень професійної підготовки, а фахівці цієї галузі залишаються дуже затребуваними.

У даній спеціальності надважливими є такі якості, як відповідальність, схильність до постійного поповнення знань, впевненість у своїх силах, здатність швидко прийняти правильне рішення, співчуття до пацієнтів.

Медична психологія

Метою програми підготовки лікарів-інтернів за спеціальністю «Медична психологія» є формування та розвиток загальних та фахових компетентностей задля забезпечення підготовки кадрів для оволодіння основними знаннями, вміннями, навичками, необхідними у сфері комплексних проблем медицини та практики медичної психології.

До основних завдань підготовки лікарів-інтернів за спеціальністю «Медична психологія» належать:

1. Досягнення рівня професійної підготовки за спеціальністю «Медична психологія», яких є необхідним задля здійснення професійної діяльності.

2. Розвиток навичок психологічного консультування та психотерапії.

3. Розвиток навичок написання та оформлення досліджень та власних висновків.

4. Підвищення рівня професійної підготовки за спеціальністю «Медична психологія» задля здійснення професійної діяльності.

Підготовка лікарів-психологів ґрунтується на вивчені етики та методології дослідження, епідеміології та принципів доказової та персоналізованої медицини, оволодіння сучасними методами наукового дослідження у медицині та суміжних спеціальностях відповідно до напрямку професійної діяльності, поглиблене вивчення спеціальності, розвиток комунікативних навичок, засвоєння компетенцій, які є необхідними для виконання професійної діяльності в закладах охорони здоров’я та інших секторах суспільства.

Лікар-інтерн за спеціальністю «Медична психологія» повинен:

– оволодіти глибинними професійними знаннями, науковим і культурним світоглядом; засвоїти знання основних компетенцій теоретичних та 5 практичних проблем історії розвитку галузі науки та сучасного стану розвитку науки в т.ч. нейронаук за обраною спеціальністю;

– оволодіти універсальними навичками, зокрема методологією і методами аналізу і синтезу, підготовкою та проведенням психоосвітніх занять (педагогічна діяльність), управлінням проектами та написанням пропозицій психологічних та патопсихологічних досліджень тощо;

– оволодіти практичними навичками психодіагностики, зокрема методологією і методами проведення психологічної діагностики, підготовкою та проведенням психодіагностичних досліджень

Під час проходження інтернатури за спеціальністю «Медична психологія» лікар-інтерн оволодіє знаннями з таких курсів як організація медико-психологічної допомоги населенню, психічні розлади та психологічні особливості у загальномедичній практиці, психологічні аспекти реабілітації, консультування у клінічній практиці, психокорекції, психотерапія, знання яких є актуальними та досить необхідними в реаліях сьогодення нашої країни.

Медицина невідкладних станів

Лікар з медицини невідкладних станів надає екстрену медичну допомогу дорослому і дитячому населенню на догоспітальному (у складі бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги) та ранньому госпітальному (у відділенні екстреної (невідкладної) медичної допомоги) етапах.

У свою чергу, під невідкладним станом людини розуміють раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин.

Основні обов’язки: здійснює сучасні лікувально-діагностичні заходи відповідно до стану здоров’я пацієнта, у тому числі в палатах інтенсивної терапії відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги, до виписки або переведення його до відповідного профільного відділення закладу охорони здоров’я та інших закладів; самостійно розв’язує клінічні проблеми, які виникають зі стану раптової загрози життя у дітей та дорослих пацієнтів внаслідок хвороби, травми, впливу середовища, отруєння в тому числі: підтримка і стабілізація основних життєвих параметрів, швидка ідентифікація причини раптового стану загрози життя, тамування болю, спричиненого станом раптової загрози життю; здійснює нагляд за побічними реакціями/діями лікарських засобів; здійснює медичні процедури і маніпуляції, проводить серцево-легеневу реанімацію відповідно до наявності медичного забезпечення; забезпечує внутрішньокістковий, периферичний та центральний внутрішньовенний доступи; забезпечує та утримує прохідність верхніх дихальних шляхів методами: введення роторозширювача, назо- та орофарингіального повітропроводів, надгортанних повітропроводів, здійснює інтубацію трахеї, хірургічне відновлення прохідності дихальних шляхів; забезпечує допоміжне дихання і контроль штучного дихання методами мануальними та за допомогою медичної апаратури; здійснює видалення рідин, предметів, блювотних мас, крові з верхніх дихальних шляхів, використовуючи відсмоктувач; здійснює декомпресію грудної клітки та пункцію плевральної порожнини; застосовує різні методи електротерапії серця (зовнішньої стимуляції, кардіоверсії, дефібриляції), а також медикаментозної кардіоверсії; моніторує гемодинамічні параметри, в т.ч. вимірювання артеріального тиску, сатурації, ЦВТ, знімає електрокардіограми та розшифровує їх; застосовує в роботі методики диференціальної діагностики невідкладних станів та їх терапії.

Професійно важливі якості лікаря медицини невідкладних станів:

• висока працездатність,
• відповідальність,
• акуратність,
• уважність,
• здатність співчувати,
• спостережливість,
• комунікабельність.

При виборі даної спеціальності слід врахувати, що це робота за певним графіком, позмінно, в денний і нічний час, завжди в спецодязі, робота дуже інтенсивна і повна стресів.

Неврологія

Лікар-невролог – фахівець, який займається діагностикою, лікуванням та попередженням захворювань центральної та периферичної нервової системи, а також захворюваннями хребта та суглобів, що впливають на нервову систему.

Основні обов’язки лікаря-невролога:

– застосовування сучасних методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та диспансеризації неврологічних хворих;

– надання швидкої та невідкладної допомоги неврологічним хворим;

– визначення програми реабілітаційних заходів;

Тонкощі спеціальності лікаря-невролога полягають у тому, що сфера його діяльності може бути тісно пов’язана із сферами діяльності інших лікарів. Залежно від особливостей кожного клінічного випадку спеціалісту необхідно співпрацювати з ортопедом-травматологом, педіатром та психотерапевтом. Через близькість неврологічної та психічної сфер фахівцю необхідно розбиратися й у психічних патологіях.

Стани, з якими працює лікар-невролог:

– спадкові, дегенеративно-дистрофічні захворювання нервової системи (хвороби Марфана, Гентінгтона, Альцгеймера), вроджені аномалії головного, спинного мозку, черепа та хребта, дитячий церебральний параліч;

– ураження периферичного відділу нервової системи (невралгії, нейропатії, радикулопатії, радикулогангліоніти, гангліоневрити, плексопатії, ураження периферичного відділу нервової системи при дегенеративно-дистрофічних, запальних ураженнях хребта, остеопорозі, краніо-вертебральних аномаліях);

– запальні, інфекційно-запальні, інфекційно-алергічні, паразитарні та пріонові захворювання нервової системи (менінгіти, енцефаліти, арахноїдити, епідурити, поліомієліт, синдром Гійєн-Барре, абсцес головного мозку, розсіяний склероз, туберкульоз нервової системи, ураження нервової системи при СНІДі);

– судинні ураження нервової системи (хронічна ішемія головного або спинного мозку, судинна деменція, гострі порушення мозкового кровообігу, артеріовенозні мальформації судин головного та спинного мозку)

– патологія вегетативної нервової системи та нейроендокринні розлади (кардіалгічний, гіпервентиляційний, абдомінальний синдроми, хвороба Меньєра, хвороба Рейно, еритромегалія);

– травми нервової системи (струс, забій головного мозку, внутрішньочерепні крововиливи, струс, забій спинного мозку, гематомієлія, травми периферичного відділу нервової системи);

– пухлини нервової системи;

– епілепсія та епілептичні синдроми;

– порушення сну

Дана спеціальність вважається одним із найскладніших напрямків медицини, оскільки пов’язана з найскладнішою системою організму – нервовою. Лікар-невролог повинен мати наступні якості: відповідальність, вдумливість, схильність до постійного розвитку, а також уміння співпереживати пацієнтам та розуміти цінність життя інших людей.

Ортопедія і травматологія

Лікар-ортопед-травматолог – фахівець, що спеціалізується на лікуванні механічних пошкоджень, опіків, хвороб та деформацій опорно-рухового апарату.

Особливість цієї спеціальності полягає у тому, що вона поєднує в собі дві області клінічної медицини: травматологію (вивчає травматичні пошкодження, хвороби, пов’язані з ними, а також розробляє засоби лікування й профілактики травм) та ортопедію (вивчає профілактику, діагностику і лікування деформацій та порушень функцій кістково-м’язової системи, які є результатом вроджених дефектів, вад розвитку, наслідків травм або захворювань).

Основні обов’язки лікаря-ортопеда-травматолога:

– оцінка тяжкості стану пацієнта, визначення обсягу і послідовності реанімаційних заходів щодо надання швидкої медичної допомоги;

– визначення необхідності проведення спеціальних методів дослідження, консультацій з іншими спеціалістами, показання до госпіталізації;

– отримання повної та достовірної діагностичної інформації про травми, розлади опорно-рухового апарату, кістково-м’язової системи тощо;

– проведення диференційної діагностики захворювань, обґрунтування клінічного діагнозу;

– розробка схеми, плану і тактики лікування пацієнтів;

– надання кваліфікованої медичної допомоги з використанням сучасних методів профілактики, лікування за допомогою медикаментів, фізичних вправ, хірургії (при травмах, захворюваннях кісток, суглобів, м’язів, сухожиль, зв’язок, нервів або шкіри) або інших методів лікування, дозволених для застосування в медичній практиці;

– розробка схеми заходів щодо реабілітації пацієнтів: рекомендація вправ або фізичної терапію для відновлення руху, сили й функцій організму;

– практичні поради щодо використання інвалідних візків та додаткових ресурсів, аби оптимізувати догляд при травмах, розширити доступ до соціальних послуг тощо

Досвідчений лікар-ортопед-травматолог вміє «зібрати» кістку буквально частинами, він здатний врятувати складного пацієнта, який страждає від перелому черепа, поставити на ноги того, хто отримав травму хребта. Але спеціаліст займається не лише хірургічним лікуванням пацієнтів, а й відповідає за період реабілітації. Це дуже важливий етап, адже саме від нього залежить рухливість суглобів, темпи відновлення, моральний та фізичний стан пацієнтів.

Стани, з якими працює лікар-ортопед-травматолог:

– природжені захворювання опорно-рухового апарату (шиї, грудної клітки, хребта, деформації верхніх та нижніх кінцівок);

– захворювання опорно-рухового апарату набутого характеру (гострі та хронічні неспецифічні захворювання кісток та суглобів, переломи, захворювання м’язів, сухожиль, суглобових сумок, паралітичні деформації, сколіоз, кіфоз, псевдоарторози);

– захворювання та дегенеративні процеси в суглобах верхніх та нижніх кінцівок, пухлини та туберкульоз кісток і суглобів.

– невідкладні стани (пошкодження верхніх та нижніх кінцівок, грудної клітки, хребта, кісток тазу, опіки, стиснення м’яких тканин, черепно-мозкова травма, політравма).

Лікар-ортопед-травматолог повинен мати глибокі знання про фізіологію та анатомію людини, він повинен вміти зберігати тверезість мислення, зіткнувшись зі складними ситуаціями. Від дій фахівця залежить подальше життя пацієнтів. Також спеціальність вимагає від лікаря наступні якості: відповідальність, уважність, відмінна координація рухів, витривалість, високі інтелектуальні здібності та аналітичній склад розуму.

Отоларингологія

Лікар-отоларинголог займається діагностикою та лікуванням захворювань вуха, горла та носа. Ці фахівці надають як консервативну (медикаментозну та фізіотерапевтичну), так і хірургічну допомогу пацієнтам.

До основних обов’язків лікаря-отоларинголога можна віднести:

– надання спеціалізованої лікувально-діагностичної та консультативної отоларингологічної допомоги населенню, зокрема швидкої та невідкладної;

– здійснення амбулаторного прийому пацієнтів;

– визначення обсягу методів обстеження пацієнта для отримання повної та достовірної діагностичної інформації в найкоротші терміни;

– постановка (або підтвердження) діагнозу на підставі клінічних спостережень і обстеження, збору анамнезу, даних клініко-лабораторних та інструментальних досліджень;

– проведення повного отоларингологічного огляду при першому зверненні;

– здійснення кваліфікованого консервативного та оперативного лікування;

– внесення змін в план лікування залежно від стану пацієнта та визначення необхідності додаткових методів обстеження; контроль ефективності лікування;

– своєчасне консультування та госпіталізація пацієнтів;

– забезпечення подальшого амбулаторного лікування пацієнтів після їх виписування зі стаціонару.

Як правило, у лікарів-отоларингологів специфіка роботи передбачає постійний контакт з пацієнтами, чиє захворювання може бути як таким, що не передається при контакті (онкопатології, травми, вроджені та набуті аномалії), так і бути вкрай контагіозним (інфекційний риніт, тонзиліт), що робить обов’язковою правильну та регулярну санобробку приміщень, а також використання засобів індивідуального захисту під час прийому.

Основні захворювання та стани, з якими працює спеціаліст:

– дифузний та обмежений зовнішні отити;

– перихондрит і хондроперихондрит вушної раковини;

– бешиха зовнішнього вуха;

– гострий тубоотит;

– гострий та хронічний гнійні середні отити;

– секреторний середній отит;

– рецидивуючий та латентний середні отити;

– отоантрит, мастоїдит;

– отогенні внутрішньочерепні ускладнення;

– лабіринтит;

– хронічний тубоотит;

– отосклероз;

– хвороба Меньєра;

– сенсоневральна приглухуватість;

– гострий риносинуїт;

– хронічний катаральний і гіпертрофічний риніти;

– вазомоторний, атрофічний, алергічний риніти;

– хронічні синуїти;

– орбітальні та внутрішньочерепні риногенні ускладнення;

– деформації зовнішнього носа, викривлення переділки носа;

– гострий і хронічний фарингіти, тонзиліти, ларингіти;

– гіпертрофія мигдаликів;

– абсцеси та флегмони ЛОР-органів;

– стеноз гортані;

– паралічі та парези гортані;

– туберкульоз, вовчак, склерома, сифіліс ЛОР-органів;

– доброякісні та злоякісні пухлини ЛОР-органів;

– травми та сторонні тіла ЛОР-органів.

Лікар-отоларинголог має бути вкрай комунікабельним, володіти терпінням, увагою і тактом по відношенню до своїх пацієнтів. Для того, щоб успішно реалізувати себе у професії, потрібна наявність таких якостей, як альтруїзм, ввічливість, здатність до емпатії, увага до деталей, аналітичний склад розуму, зібраність. Хороший ЛОР-лікар повинен мати базові знання в галузі психології, чуйно реагувати на настрій пацієнта, зберігаючи при цьому професійну дистанцію, вміти підбадьорити пацієнта, який перебуває в пригніченому стані.

Офтальмологія

Офтальмологія – це область медицини, що вивчає анатомію ока, його фізіологічну будову, найбільш типові захворювання. Крім того, офтальмологія як наука займається розробкою ефективних методик лікування та профілактики хвороб очей.

Офтальмолог – медичний фахівець, основним завданням якого є діагностика, лікування та профілактика різноманітних очних захворювань та травм ока, а також його придаткового апарату – рухливих повік, слізних залоз, очного дна. Як правило, оперативні втручання проводять лише окулісти, які працюють у стаціонарах.

У ході професійної діяльності офтальмолог займається такими питаннями:
• міопія – складнощі з розрізненням предметів, розташованих далеко від людини;
• гіперметропія – складність розпізнавання предметів, що знаходяться на близькій відстані;
• запальні процеси слизової оболонки ока;
• кон’юнктивіт, гострий та хронічний;
• трахома – набряк слизової оболонки повік з виділенням гнійних утворень;
• гнійне запалення у волосяній цибулині вії або сальної залози;
• дальтонізм різного ступеня тяжкості;
• блефарит;
• катаракти;
• глаукома;
• тимчасова втрата зору чи сліпота різної стадії;
• відшарування сітківки ока.

Лікарі-офтальмологи спеціалізуються в основному на діагностиці, дослідженні та подальшому лікуванні всіх видів захворювань, пов’язаних з порушенням цілісності ока та його прямих функцій, у тому числі ушкоджень травматичного характеру.

Обов’язки офтальмолога:

До переліку обов’язків цього лікаря входить виконання наступних видів клінічних та дослідницьких робіт:

Офтальмолог повинен володіти всією повнотою знань не тільки у своїй професійній галузі, а й у суміжних, таких як хірургія, терапія, алергологія, фармакотерапія. Також до області його завдань входить класифікація пошкоджень або патологій очей, розробка нових та удосконалення існуючих методик лікування, проведення лабораторних досліджень слізної рідини та багато іншого. Крім перерахованого, лікар-офтальмолог повинен мати всю повноту знань і навичок роботи з травмами очей, включаючи просвітницьку роботу з профілактики пошкоджень органів зору на виробництві та в побуті.

Офтальмологи є дуже затребуваними фахівцями. Насамперед це пов’язано зі зростанням відсотка людей, які страждають від захворювань, пов’язаних із дисфункціями органів зору під впливом сучасної техніки. Лікарі-офтальмологи можуть працевлаштуватися та вести практику у медичних центрах будь-якого рівня. Таким спеціалістам будуть раді поліклініки, амбулаторії, лікарні, лабораторії, приватні та діагностичні клініки. Також фахівець завжди може зробити вибір на користь викладацької чи наукової роботи, вести приватну практику чи відкрити власну клініку.

Професія офтальмолога не лише вкрай затребувана, а й дає широке поле для розвитку та профілактичної роботи. За всієї напруженості та відповідальності, ця спеціальність може здатися вкрай привабливою для людей, які мають бажання допомагати людям, і вибирають професію, яка дозволить отримати соціальне схвалення. Також, офтальмологія має найширший спектр застосування знань і навичок – від клінічного до викладацького.

Патологічна анатомія

Патологоанатомічна діяльність тісно пов’язана з діяльністю всіх без виключення медичних спеціальностей, патоморфологічне дослідження на сьогодні в світі залишається «золотим стандартом» прижиттєвої та посмертної діагностиці захворювань, за даними аутопсій проводиться оцінка якості лікувального та діагностичного процесів у лікувальних закладах будь-якої форми власності.

Мета підготовки за програмою інтернатури за спеціальністю «Патологічна анатомія» полягає в оволодінні спеціальністю лікаря-патологоанатома на підставі формування необхідного обсягу знань для встановлення морфологічного субстрату захворювань, патологічних процесів і станів на різних рівняхструктурної та стадіях хвороби, компетентностей і практичних навичок клінікоанатомічного аналізу для діагностики структурних основ патологічних процесів і найважливіших захворювань людини.

Основним завданням інтернатури з патологічної анатомії є засвоєння всього обсягу теоретичних знань, компетентностей і практичних навичок, необхідних лікарю-спеціалісту-патологоанатому для самостійної роботи з аутопсійним, операційним та біопсійним матеріалом.

Завдання та обов’язки лікаря-патологоанатома наступні:

– проводить огляд та розтин трупа;

– забирає матеріал для мікробіологічних, вірусологічних, серологічних, цитологічних, біохімічних досліджень;

– проводить гістологічне та мікроскопічне дослідження секційного, операційного та біопсійного матеріалів згідно з інструктивно-методичними вказівками;

– формулює патологоанатомічний діагноз висновок про причини смерті;

– заповнює свідоцтво про причини смерті, враховуючи вимоги Міжнародної класифікації захворювань та причин смерті;

– складає розширений клініко-патологоанатомічний епікриз, визначає збіг чи розходження його з клінічним діагнозом;

– виявляє недоліки в діагностиці та лікуванні померлого хворого та у веденні медичної документації;

– керує роботою середнього медичного персоналу;

– дотримується принципів медичної деонтології;

– постійно удосконалює свій професійний рівень.

Педіатрія

Лікар-педіатр – спеціаліст, який вивчає анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму, займається профілактикою, діагностикою, лікуванням захворювань та реабілітацією дітей до 18 років, а також вирішенням питань раціонального харчування та правильного розвитку підростаючого покоління.

Основні обов’язки лікаря-педіатра:

– оцінка загального фізичного стану пацієнтів

– застосування сучасних методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та диспансеризації дітей;

– виявлення хворих дітей, своєчасна ізоляція, надання першої медичної допомоги під час виникнення нещасних випадків;

– організація обстеження та проведення необхідних профілактичних заходів для дітей у закладах дошкiльної і загальної середньої освіти;

– ведення обліку дітей, які потребують за станом здоров’я санаторного лікування;

– своєчасна госпіталізація дітей за медичними показаннями, направлення до спеціалізованих медичних установ у випадках складного чи нетипового перебігу захворювань;

– направлення дітей на консультації до лікарів інших спеціальностей, на проведення необхідних лабораторних досліджень;

– консультування дітей, батьків або опікунів з питань харчування, гігієни та профілактики захворювань;

– організація та проведення санітарно-протиепідемічних заходів: профілактичних щеплень, загального контролю санітарного стану закладів освіти;

Особливістю спеціальності є те, що лікар-педіатр не тільки лікує дітей, а й займається освітою їхніх батьків, пояснюючи важливість грудного вигодовування, вільного сповивання, профілактичних щеплень, загартування. При виявленні відхилень спеціаліст негайно повідомляє про них батьків, а також дає направлення до профільного фахівця. Якщо батьки виконують свої обов’язки не повною мірою чи якимось чином кривдять дитину (дефіцит харчування, побої, недотримання санітарно-гігієнічних норм), то лікар-педіатр має право звернутися до органів соціальної опіки чи поліцію.

Стани та теми, з якими працює лікар-педіатр:

– фізіологія та патологія періоду новонародженості (оцінка гестаційного віку, морфо-функціональної зрілості, вигодовування, пологова травма, режим щеплення новонароджених);

– фізіологія дитини та рубіжні стани (особливості фізичного та нервово-психічного розвитку, залізодефіцитні стани, гіпер- та гіповітаміноз);

– харчування здорових і хворих дітей;

– імунопатологічні стани;

– хвороби органів дихання (гострі респіраторні інфекції верхніх дихальних шляхів, бронхіти, пневмонія, муковісцідоз, круп);

– алергологічні хвороби (астма, атопічний дерматит, полінози, кропив’янка, токсико-алергічні реакції);

– хвороби системи кровообігу (вроджені вади серця, кардіоміопатії, міокардит, серцева недостатність);

– системні хвороби сполучної тканини (ювенільний ідіопатичний артрит системний червоний вовчак, склеродермія);

– хвороби крові і кровотворних органів (лейкоз,гемофілія, лімфогранулематоз);

– хвороби органів травлення (функціональні хвороби кишечнику, гастрит, пілоростеноз, виразковий коліт, гельмінтози);

– хвороби сечової системи (гломерулонефрит, нейрогенні розлади сечовипускання, ниркова недостатність);

– дитячі інфекційні захворювання (гнійні, серозні менінгіти, дифтерія, ангіни, вроджені інфекції);

– туберкульоз;

– ендокринна патологія (хвороби щитоподібної залози, цукровий діабет, адреногенітальний синдром);

– імунопрофілактика (календар щеплень, протипоказання).

Знаючи про специфіку спеціальності, легко скласти ідеальний психологічний портрет: уміння домовлятися, здатність привернути до себе будь-якого співрозмовника, дар переконання. Лікар-педіатр має володіти терплячістю, стриманістю, професійною уважністю і наполегливістю. Головна якість – любов до дітей, бажання надавати посильну допомогу та підтримку кожному маленькому пацієнтові.

Психіатрія

Лікар-психіатр – спеціаліст, що вивчає психічні розлади через призму методології медицини, методи їх діагностики, профілактики та лікування.

Сучасне суспільство дедалі частіше страждає від розладів психічного здоров’я, які можуть знизити працездатність і якість життя в цілому. Тому лікарі, які займаються лікуванням відповідної патології, з кожним роком стають все більш затребуваними.

Основні обов’язки лікаря-психіатра:

– оцінка при розпитуванні та одночасному спостереженні особливостей поведінки, зовнішнього вигляду, висловлювань хворого, що дають можливість припустити наявність психічного захворювання;

– виявлення особливостей соматичного та неврологічного стану хворого;

– визначення необхідності спеціальних методів дослідження (лабораторних, рентгенологічних та функціональних), їх інтерпретація;

– встановлення попереднього діагнозу на синдромальному та нозологічному рівнях, проведення диференційного діагнозу;

– при необхідності організація та надання невідкладної допомоги (гальмування різних видів збудження, заходи для переривання серії припадків, при тяжких нейролептичних ускладненнях чи токсичних станах);

– визначення показань для послідуючої медичної допомоги: організація нагляду та лікування в амбулаторних умовах диспансерної психіатричної дільниці, направлення хворих до денного стаціонару психіатричної лікарні, визначення показань для невідкладної, а також планової госпіталізації;

– проведення психопатологічного обстеження хворого з виявленням динаміки психопатологічного стану;

– обґрунтування тактики медикаментозної терапії з урахуванням індивідуальних особливостей хворого та загальних закономірностей перебігу хвороби;

– розробка індивідуальні програми реабілітації, що проводяться на фоні комплексної медикаментозної терапії.

Спеціальність є соціально значущою, вона безпосередньо пов’язана з небезпеками, які несуть захворювання психіки як самого пацієнта, так і для оточуючих. Від точності постановки психіатричного діагнозу та своєчасності надання допомоги часто залежить не тільки здоров’я, але й життя пацієнта.

Стани, з якими працює лікар-психіатр:

– органічні психічні розлади (деменція, органічний амнестичний синдром, делірій, розлади особистості та поведінки внаслідок ушкодження головного мозку);

– розлади психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин (алкоголю, опіоїдів, канабіоїдів, седативних засовіб, галюциногенів)

– шизофренія, шизотипові стани та маячні розлади (параноїдна, гебефренічна, кататонічна, проста шизофренія, шизотиповий розлад, розлади марення);

– афективні розлади (маніакальний, депресивний епізоди, біполярний афективний розлад, циклотимія, дистимія);

– невротичні, пов’язані зі стресом та соматоформні розлади (фобійні тривожні розлади, обсесивно-компульсивний розлад, конверсійні, соматоформні розлади);

– поведінкові синдроми, пов’язані з фізіологічними розладами та фізичними факторами (розлади харчової поведінки, сну, сексуальні розлади, пов’язані з пологами);

– розлади зрілої особистості та поведінкові розлади (параноїдні, шизоїдні, дисоціативні, емоційно нестабільні, істеричний розлади особистості);

– розумова відсталість.

Лікар-психіатр має широкі можливості для вторинної лікарської спеціалізації у наступник напрямках: наркологія, психотерапія, сексопатологія, судово-психіатрична експертиза.

Чесність по відношенню до пацієнтів та співчуття до них – вкрай важливі якості для лікаря-психіатра. Крім загальномедичних знань, спеціаліст повинен знати сучасні методи обстеження та лікування хворих, їх реабілітації та попередження загострень. Також необхідно мати холоднокровність, увага до деталей, здоровий скептицизм, вміння відгородитися від негативних емоцій та бачити в пацієнті, навіть в небезпечному, не ворога, а прояв хвороби.

Радіологія

Радіолог – це фахівець, який проводить діагностику захворювань і патологій, використовуючи методи радіологічного обстеження. Він же займається розшифровкою отриманих даних. Прийом лікар-радіолог веде в медичних клініках, онкологічних центрах. Спеціаліст повинен мати в розпорядженні сучасне радіологічне обладнання і повний набір інструментів для правильної діагностики.

Найчастіше відвідування лікаря-радіолога є частиною комплексного обстеження хворого. Спеціаліст тісно співпрацює з онкологами, хірургами, хіміотерапевтами. Компетенція доктора дозволяє видавати кваліфікований висновок, призначати лікування, яке базується на застосуванні радіотерапії.

Основні функції  лікаря-радіолога – підібрати ефективні, але при цьому щадні методи терапії. Також в його обов’язки входить контроль за виконанням процедур, правильністю використання радіологічного обладнання. Радіолог визначає інтенсивність і глибину випромінювання, вибирає кут фокусування променів. Найменша помилка в діях фахівця може завдати непоправної шкоди здоровим тканинам і органам пацієнта.

Методи діагностики, які використовує радіолог

У своїй практиці лікар-радіолог використовує різноманітні діагностичні методи. Для отримання точних даних, що дають можливість правильно діагностувати захворювання, скласти ефективний план лікування, використовується комплексне обстеження. Основні методи діагностики:

• УЗД, МРТ, КТ – дозволяють максимально повно досліджувати організм пацієнта, виявити уражений орган або тканини.
• Рентгеноскопія, рентгенографія – допомагають встановити функціональні особливості хвороби.
• Бронхоскопія, бронхографія – методи обстеження трахеобронхіального дерева рентгенологічним обладнанням. Використовуються для вивчення дихальних органів.
• Торакоскопія – вивчення структури органів проводиться за допомогою ендоскопа. Дозволяє вивчити плевральну порожнину легенів, шлунково-кишкового тракту, сечового міхура, носоглотки.
• Ехокардіографія – оцінка стану серця, серцево-судинної системи, проводиться із застосуванням імпульсного ультразвуку.

 Місця роботи радіологів: медичні установи загального типу, онкологічні центри, радіологічні НДІ, а також підприємства, що роблять діагностичні обладнання. Для того, щоб стати радіологом, треба закінчити ЗВО за спеціальністю «Педіатрія» або «Лікувальна справа». 

Стоматологія

Лікар-стоматолог – фахівець, що займається вивченням зубів, їх будови та функціонування,захворювань, методів їх профілактики та лікування, а також хвороб порожнини рота, щелеп та прикордонних областей обличчя та шиї.

Спеціальність охоплює досить широкий спектр діяльності: лікування, профілактика, хірургічні втручання, протезування, виправлення прикусу та багато іншого. Тому сучасна наука розділила цю галузь знань на кілька специфічних напрямків, основні з них:

Терапевтична стоматологія займається вивченням причин виникнення та механізмів розвитку захворювань зубів та навколозубних тканин, захворювань слизової оболонки рота, їх діагностикою, розробкою методів лікування та профілактики.

Стани, з якими працює терапевт-стоматолог:

– хвороби зубів некаріозного походження (гіпоплазія емалі, клиновидний дефект, патологічна стертість зубів, травма зубів);

– карієс та його ускладнення;

– захворювання слизової оболонки роту (інфекційні, алергічні, травматичні симптоматичні стоматити);

– хвороби пародонту (парадонтит, парадонтоз).

Ортопедична стоматологія займається профілактикою та лікуванням хворих з аномаліями, набутими дефектами, пошкодженнями та деформаціями органів жувально-мовленнєвого апарату.

Функції ортопеда-стоматолога:

– незнімне протезування (коронки, мостоподібні протези);

– знімне протезування.

Хірургічна стоматологія відповідає за профілактику, діагностику та лікування пацієнтів з хворобами порожнини рота та щелепно-лицьової ділянки шляхом оперативного втручання.

Стани, з якими працює хірург-стоматолог:

– запальні процеси (періодонтит, періостит, остеомієліт, гайморит, абсцеси, флегмони);

– дефекти зубного ряду;

– пухлини порожнини рота;

– дисфункції скронево-нижньощелепного суглобу;

– захворювання трійчастого нерва;

– травми обличчя, шиї, ротової порожнини.

Зберігає свою актуальність косметична роль стоматології. Адже гарна посмішка та свіже дихання сьогодні питання не лише фізичного здоров’я, а й соціального статусу їхнього власника. Тому регулярно відвідувати стоматолога стає для пацієнта обов’язковим ритуалом.

Лікар-стоматолог має широкі можливості для вторинної лікарської спеціалізації: дитяча стоматологія, ортопедична стоматологія, терапевтична стоматологія, ортодонтія, парадонтологія, хірургічна стоматологія, щелепно-лицьова хірургія.

Спеціальність лікаря-стоматолога вимагає наявність таких якостей, як відповідальність, акуратність, схильність до роботи руками, хороша дрібна моторика, доброзичливість, уміння порозумітися з пацієнтами.

Фармація

Інтернатура є формою первинної спеціалізації випускників другого (магістерського) рівня вищої освіти за спеціальністю 226 «Фармація, промислова фармація» за спеціалізацією «Фармація» (освітня програма за дипломом «Фармація», «Клінічна фармація», «Технології парфумерно-косметичних засобів») для отримання кваліфікації фармацевта/провізора-спеціаліста. Для працевлаштування на посаду фармацевта проходження інтернатури є обов’язковим.

Основним завданням інтернатури є підвищення рівня практичної та теоретичної підготовки фармацевтів/провізорів-інтернів, їх професійної готовності до самостійної діяльності за фахом з метою присвоєння звання «фармацевт/провізор-спеціаліст» за спеціальністю «Фармація».

По закінченню підготовки в інтернатурі фармацевти/провізори-інтерни проходять підсумковий контроль у формі атестації на визначення знань і практичних навичок з присвоєнням звання «фармацевт/провізор-спеціаліст» за спеціальністю «Фармація».

Основні обов’язки фармацевта варіюються залежно від робочого місця спеціаліста. Основних обов’язків фармацевта, що працює в аптеці:

– консультування покупців про фармакологічні властивості лікарських препаратів і відпуск медикаментів;

– зберігання та викладка товару;

– проведення заходів з організації забезпечення лікарськими препаратами населення (формування попиту на медичні препарати і вироби медичного призначення, визначення потреби населення в лікарських препаратах);

– здійснення контролю якості лікарських препаратів, що поставляються в аптеку.

Якщо ж робоче місце фармацевта – науково-дослідний інститут або лабораторія, то обов’язки фармацевта будуть полягати в наступному:

– розробка нових лікарських препаратів та удосконалення вже відомих медикаментів;

– приготування лікарських препаратів;

– робота над технологією приготування медикаментів.

Слід зазначити, що в обов’язки фармацевта не входить підбір препаратів для пацієнтів. Фармацевт, який працює з клієнтами, має право консультувати покупців про властивості препаратів, протипоказання і можливі побічні дії, грунтуючись на рецепті лікаря. Фармацевт також може підбирати аналоги прописаних препаратів, що буде носити лише рекомендаційний характер.

Фізична та реабілітаційна медицина

Лікар фізичної та реабілітаційної медицини – це лікар, який займається лікуванням захворювань опорно-рухового апарату за допомогою комбінації різних методик фізичних вправ, фізіопроцедур та мануальних технік.

 Найбільш поширені стани, з якими працює спеціаліст:

• остеохондроз хребта (дорсалгія, грижі міжхребцевих дисків з рефлекторно-м’язовими синдромами, нестабільність сегментів хребта – шийного та попереково-крижового відділів);
• плече-лопатковий періартроз;
• полінейропатії різного генезу, у т. ч. спадкові;
• центральні та периферичні паралічі та парези;
• стани після хірургічних втручань на кінцівках (через 2-3 тижні) з функціональними порушеннями опорно-рухового апарату;
• стани після інфаркту, інсульту;
• больові відчуття в області великих суглобів та хребта з функціональними порушеннями;
• стани після травм, операцій, тяжких захворювань;
• артрит, ревматоїдний артрит, артроз;
• хвороба Бехтєрєва (анкілозуючий спондилоартрит);
• викривлення хребта (лордоз, сколіоз, кіфоз);
• захворювання суглобів та хрящової тканини (коксартроз, гонартроз);
• больовий синдром (люмбалгія, ішіалгія);
• нестабільність хребетних сегментів (шийних, поперекових);
• патологія склепіння стопи;
• реабілітація після компресійного перелому хребта;
• профілактика хвороб серцево-судинної системи.

Методи лікування фізичної та реабілітаційної медицини:

• ЛФК (лікувальна фізкультура);
• кінезіотерапія – даний напрямок передбачає виконання фізичних та дихальних вправ, спеціальну суглобову гімнастику, активні та пасивні рухи, лікувальну гімнастику;
• система Redcord (Редкорд) – це один із напрямків сучасної реабілітації шляхом інтенсивної сенсорно-моторної стимуляції;
• міостимуляція – це процедура на м’язи з допомогою електричного струму малої потужності з метою їх зміцнення;
• голкорефлексотерапія – одна з традиційних китайських методик, що передбачає введення в біологічно активні точки тіла людини тонких голок;
• HIL-терапія – процедура поліпшення обміну речовин у суглобах, прискорення перебігу фізико-хімічних реакцій у клітинах та підвищення клітинної активності;
• TR-терапія (або спрямована контактна діатермія) – найновіший фізіотерапевтичний метод, заснований на інноваційній технології регенерації клітин;
• тракційна терапія – це один із ключових методів відновлення повної функціональності та профілактики захворювань хребта, висока ефективність якого забезпечується витягуванням (тракцією) хребта;
• ударно-хвильова терапія (УВТ) – це метод реабілітації, який дозволяє цілеспрямовано проводити лікування хвороби без оперативного втручання та, таким чином, без травмування шкіри та м’яких тканин. Головний терапевтичний ефект полягає у прискоренні регенерації пошкоджених тканин. Ефективність методу заснована на точковому впливі високоенергетичної інфразвукової ударної хвилі на місце ушкодження, а саме в місці больових відчуттів;
• масаж;
• ортопедичні корсети, устілки;
• м’які мануальні техніки (постізометрична релаксація);
• кінезіотейпування.

Обов’язки лікаря з фізичної та реабілітаційної медицини

• Проведення лабораторно-інструментального обстеження стану хворого, визначення характеристик і тяжкості захворювання, здатність пацієнта перенести вплив відповідних реабілітаційних заходів.

• Визначення плану лікувальних, реабілітаційних, профілактичних та оздоровчих заходів, які найбільш ефективно забезпечують швидке одужання хворого та склад реабілітаційної команди (зокрема фахівців медичних нелікарських та немедичних спеціальностей).

• Очолювання мультидисциплінарної реабілітаційної команди, координування діяльності кожного з її членів.

• Контролювання динаміки й ефективності лікування, коригування  реабілітаційних заходів, їх інтенсивності, враховуючи індивідуальні особливості хворого, зокрема його психосоціальні, біологічні особливості, вік, рівень освіти, умови життя тощо.

• За необхідності (рецидиву) вживання заходів щодо відповідної хвороби пацієнта, який отримує реабілітаційну допомогу у тому числі з використанням спеціалізованих методів та технік.

• Проведення диспансерного спостереження за хворими після їх виписування зі стаціонару з проведенням лікувально-профілактичних та оздоровчих заходів.

Реабілітація – це процес, який допомагає людині досягти найвищого рівня працездатності, незалежності та якості життя. Реабілітація не усуває пошкодження, спричинені хворобою чи травмою, а радше допомагає відновити людину до оптимального рівня здоров’я, функціонування та благополуччя. Реабілітувати – означає зробити здатним.  

Хірургія

Лікар-хірург – це висококваліфікований спеціаліст, який займається лікуванням захворювань різної етіології методом оперативного втручання, здійснює післяопераційну реабілітацію пацієнтів та профілактику рецидивів.

Різновиди хірургічних втручань за характером та цілями:

– діагностичні (дозволяють поставити точний діагноз і є, у деяких випадках, єдиним діагностично достовірним методом);

– радикальні (повністю усувають патологічний процес);

– паліативні (полегшують загальний стан хворого короткочасно).

за термінами виконання:

– екстрені (вимагають негайного виконання);

– термінові (можуть бути відкладені на час уточнення діагнозу та підготовку хворого до операції)

– планові (виконуються після детального обстеження хворого та необхідної підготовки до операції).

Основні обов’язки лікаря-хірурга:

– розробка плану обстеження пацієнта, визначення обсягу лабораторних, рентгенологічних та інших спеціальних досліджень цілеспрямоване клінічне обстеження з метою отримання в мінімально короткі терміни повної і достовірної діагностичної інформації;

– встановлення (або підтвердження) діагнозу, визначення тяжкості стану пацієнта на підставі клінічного обстеження, збору анамнезу, даних клініко-лабораторних та інструментальних досліджень;

– визначення тактики ведення хворого відповідно до встановлених стандартів;

– призначення та контроль передопераційної підготовки;

– призначення та обґрунтування методики знеболювання , виконання операції в необхідному обсязі;

– розробка схеми післяопераційного лікування хворого, профілактика післяопераційних ускладнень;

– внесення змін до плану лікування залежно від стану пацієнта і визначення необхідності застосування додаткових методів обстеження;

– консультативна допомога лікарям інших підрозділів за своєю спеціальністю та робота в контакті із суміжними спеціалістами та службами.

Сучасна хірургія стає більш реконструктивною, тобто спрямованою на відновлення або заміну ураженого органу (протезування судини, встановлення штучного клапана серця, зміцнення синтетичною сіткою грижових воріт тощо) і малоінвазивною, тобто спрямованою на мінімізацію об’ємів та ділянки втручання (міні-доступи, лапароскопічна техніка, рентгеноендоваскулярна хірургія)

Лікар-хірург має широкі можливості для вторинної лікарської спеціалізації у різних напрямках, наприклад: ендоскопія, інтервенційна кардіологія, комбустіологія, нейрохірургія, онкохірургія, проктологія, пластична хірургія, судинна хірургія, торакальна хірургія, трансплантологія, трансфузіологія, урологія, хірургія серця і магістральних судин.

Окрім професійних навичок, лікар-хірург має володіти терпінням, мати гарну фізичну підготовку, адже іноді операції можуть тривати багато годин поспіль; бути стресостійким, уважним, педантичним; уміти оперативно діяти та приймати правильні рішення за форс-мажорних обставин, бути готовим до ризиків на операційному столі та зберігати холоднокровність.

Ми забезпечимо вас унікальною можливістю ознайомитись з політикою бази стажування, умовами навчання в інтернатурі на екскурсіях до клінік, де ви зможете поспілкуватися з керівниками закладів охорони здоров’я, керівниками баз стажування для того, щоб зробити правильний вибір.

АКУШЕРСТВО ТА ГІНЕКОЛОГІЯ

Заболотна Аліна Володимирівна
Кандидат медичних наук, доцент

Спеціальність: акушерство та гінекологія

Кваліфікаційна категорія: вища

Стаж роботи: 25 років

Доцент кафедри акушерства та гінекології Київського медичного університету

АНЕСТЕЗІОЛОГІЯ ТА ІНТЕНСИВНА ТЕРАПІЯ

Левицька Олена Валентинівна

Кваліфікаційна категорія: вища

Стаж роботи: 22 роки

Член Європейської асоціації анестезіологів з 2009 року.

Співавтор більше 20 наукових праць.

ВНУТРІШНІ ХВОРОБИ, ЗАГАЛЬНА ПРАКТИКА-СІМЕЙНА МЕДИЦИНА

Батушкін Валерій Володимирович
Доктор медичних наук, професор

Спеціальність: внутрішні хвороби

Кваліфікаційна категорія: вища

Стаж роботи: 36 років

Завідувач кафедри внутрішніх та професійних хвороб Київського медичного університету

ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЯ

Білоусова Інна Володимирівна
Кандидат медичних наук, доцент

Спеціальність: дерматовенерологія

Кваліфікаційна категорія: вища

Стаж роботи: 19 років

 ФАРМАЦІЯ

Омельковець Тетяна Сергіївна
 Асистент кафедри фармацевтичної і біологічної хімії, фармакогнозії

Спеціальність: фармація

ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ

Топольницький Валентин Станіславович
Доктор медичних наук, професор

Спеціальність: інфекційні хвороби

Кваліфікаційна категорія: вища

Стаж роботи: 42 роки

НЕВРОЛОГІЯ

Копчак Оксана Олегівна
Доктор медичних наук, с.н.с.

Спеціальність: неврологія

Кваліфікаційна категорія: вища

Стаж роботи: 20 років

Завідувач кафедри неврології, психіатрії, рефлексо- і мануальної терапії, ЛФК та спортивної медицини Київського медичного університету

ОРТОПЕДІЯ ТА ТРАВМАТОЛОГІЯ

Блонський Роман Іванович
Доктор медичних наук, професор

Кваліфікаційна категорія: вища

Стаж роботи: 20 років

Відповідальний за напрям “Ортопедія і травматологія” кафедри хірургічних хвороб №2

ОТОЛАРИНГОЛОГІЯ

Сапіжак Ірина Ігорівна
Молодший науковий співробітник, асистент

Кваліфікаційна категорія: вища

Стаж роботи: 11 років

ОФТАЛЬМОЛОГІЯ

Веселовська Зоя Федорівна
Заслужений лікар України, член-кореспондент Національної академії медичних наук України, доктор медичних наук, професор

Кваліфікаційна категорія: вища

Стаж роботи: 44 роки

Завідувач кафедри хірургічних хвороб № 2 Київського медичного університету

ПАТОЛОГІЧНА АНАТОМІЯ

Сулаєва Оксана Миколаївна
Доктор медичних наук, професор

Стаж роботи: 21 рік

Завідувач кафедри патологічної анатомії, гістології та судової медицини Київського медичного університету

ПЕДІАТРІЯ

Шевченко Тетяна Антонівна
Кандидат медичних наук, доцент

Завідувач кафедри дитячих хвороб Київського медичного університету

Стаж роботи: 13 років

Гуркіна Наталія Василівна

Асистент кафедри педіатрії

Кваліфікаційна категорія: вища

Стаж роботи: 36 років

Організатор охорони здоров’я вищої категорії

ПСИХІАТРІЯ, МЕДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

Михайлов Борис Володимирович
Доктор медичних наук, професор

Спеціальність: психіатрія

Кваліфікаційна категорія: вища

Стаж роботи: 46 років

СТОМАТОЛОГІЯ

Дорошенко Світлана Іванівна
Академік Української академії наук, академік АНВШ України, доктор медичних наук, професор

Спеціальність: стоматологія

Кваліфікаційна категорія: вища

Стаж роботи: 53 роки

Почесний завідувач кафедри ортопедичної стоматології і ортодонтії

Паталаха Олена Валеріївна
Кандидат медичних наук

Спеціальність: стоматологія

Завідувач кафедри ортопедичної стоматології і ортодонтії

Копчак Оксана Вікторівна
Доктор медичних наук, доцент

Спеціальність: стоматологія

Кваліфікаційна категорія: вища

Стаж роботи: 23 роки

Завідувач кафедри терапевтичної стоматології Київського медичного університету

Якубова Інесса Ігорівна
Доктор медичних наук, професор

Спеціальність: стоматологія

Кваліфікаційна категорія: вища

Стаж роботи: 25 років

Завідувач кафедри дитячої терапевтичної стоматології Київського медичного університету

Тимофєєв Олексій Олесандрович
Доктор медичних наук, професор

Спеціальність: стоматологія

Кваліфікаційна категорія: вища

Стаж роботи: 40 років

Завідувач кафедри хірургічної стоматології та щелепно-лицьової хірургії Київського медичного університету

ХІРУРГІЯ

Скиба Володимир Вікторович
Лауреат державної премії України, академік АНВШ України, заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор

Спеціальність: хірургія

Кваліфікаційна категорія: вища

Стаж роботи: 48 років

Завідувач кафедри хірургічних хвороб № 1 Київського медичного університету

Яцишин Ігор Вікторович
Кандидат медичних наук, доцент

Спеціальність: хірургія

Кваліфікаційна категорія: вища

Стаж роботи: 33 роки

Інтернатура-в-КМУ_-мед_compressed

⯈ Відгук інтерна щодо стажування на базі лабораторії CSD LAB

⯈ Відгук інтерна щодо стажування на базі медичного центру Isida clinic

⯈ Відгук інтерна щодо стажування на базі мережі медичних центрів Smart Medical Centre

⯈ Відгук інтерна щодо стажування на базі Медичної клініки “Into-Sana”

⯈ Відгук інтерна щодо проходження інтернатури на базі ММ “Добробут”

⯈ Відгук інтерна щодо проходження інтернатури на базі діагностичного центру М24

Київський Медичний Університет забезпечує своїх інтернів найкращими умовами проходження інтернатури у провідних клініках України. Наші давні друзі та партнери, провідні українські медичні центри “Гармонія здоров’я”, Median, “Зір 100%”, “ISIDA-IVF” надають гранти на безкоштовне навчання інтернам КМУ.

 У Київському Медичному Університеті в рамках програми підготовки в інтернатурі всі лікарі/фармацевти (провізори) – інтерни вивчають наступні додаткові освітні компоненти: 

• Тактична медицина в умовах бойових дій.
• Психічне здоров’я та стресс-менеджмент.
• Психічне здоров’я та стресс-менеджмент.
• Профілактика та подолання синдрому професійного вигорання.
• Безпека пацієнтів. Рекомендації ВООЗ.
• Основи медичного права:міжнародний та національний аспекти.
• Основні виклики сучасної медицини. Цикл лекцій.
• Основи роботи в електронній системі охорони здоров’я.
• Історія медицини.
• Невідкладна медицина та допомога при надзвичайних ситуаціях.
• 13 обов’язкових компетентностей для лікарів ХХІ століття.