ПОДІЇ | Всі Події

Святкуємо 25-річницю Конституції України разом

28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Основний закон держави – Конституцію, яка стала реальною і дієвою основою розбудови незалежної демократичної держави як повноправної учасниці світового співтовариства. Ця подія стала важливим етапом на шляху конституційного процесу в Україні, який триває досі.

Конституцiя України 1996 р. зафiксувала основні позиції договору між державою та суспільством. В нiй є взаємопов’язані норми юридичного та полiтичного характеру, які регулюють найважливіші суспiльні вiдносини: забезпечення прав i свобод людини та подальшого розвитку держави. У цьому полягає соцiальна цiннiсть основного закону. Конституцiя України має найвищу юридичну силу і становить ядро нацiональної правової системи.

Основний Закон нашої держави гарантує загальновизнані права та свободи людини і громадянина, закріплює принципи справедливості та рівності, визначає нашу незалежність та суверенність.

Конституція України наголошує на абсолютній цінності людини, її життя і здоров’я, честі й гідності, недоторканності та безпеки.

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи
міжнародними договорами України.

Історична ретроспектива українського конституціоналізму

1. Акти козацької державності – 2-га пол. XVII ст. Результатом революції під проводом Богдана Хмельницького стало відродження української державності. Устрій Гетьманщини визначався як правило в міжнародних угодах, першою з яких став Зборівський договір козаків з польським королем Яном Казимиром. Березневі статті Богдана Хмельницького регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Гадяцький трактат передбачав створення Великого Князівства Руського у складі Речі Посполитої.

2. Конституція Пилипа Орлика – 1710. Пакти і конституції прав і вольностей Війська Запорозького. В основі документа – угода між гетьманом та Військом Запорозьким, яка закріплювала розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову; гарантувала права і свободи в козацькій державі. У Конституції була задекларована мета козаків – визволення України від московського самодержавства. Прогресивні ідеї Конституції Орлика так і не були реалізовані на практиці, цей документ увійшов в історію і став відомий як перша новочасна конституція в Європі.

3. Проекти Конституції кирило-мефодіївців – 1850. Георгій Андрузький написав «Начерки Конституції Республіки». В умовах посилення реакції за імператора Миколи І, кирило-мефодіївці декларували ідеї республіканського устрою, демократичного правління, громадянських прав. Ідеалом державності в творах Миколи Костомарова, Миколи Гулака, Тараса Шевченка, Георгія Андрузького була федерація слов’янських народів.

4. Програмні засади українського політичного руху початку ХХ ст. – 1900. У маніфесті «Самостійна Україна» Миколи Міхновського, яку він написав для Революційної української партії, вперше в українській політичній думці була висунута ідея боротьби «за єдину, неподільну, вільну і самостійну Україну». Невдовзі Міхновський підготував проект основного закону Самостійної України. Згідно цього документа, Україна мала стати спілкою вільних і самоправних земель, утворених на підставі своїх природних особливостей та окремішностей і заселених українцями.

5. Конституції Української революції – 1918-1921. Перша конституція Української народної республіки під назвою Статут про державний устрій, права та вільності УНР була ухвалена Центральною Радою 29 квітня 1918 року. Цей документ не набув чинності через державний переворот гетьмана Скоропадського. 13 листопада того ж року було ухвалено Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, який слугував конституцією Західноукраїнської Народної Республіки. Проекти українських конституцій розроблялися навіть тоді, коли шанси відстояти незалежність виглядали примарними. Вже у 1920-х роках з’явилося кілька ґрунтовних розробок, зокрема представлених Урядовою комісією УНР із вироблення Конституції Української Держави. Конституційні проекти Української Революції заклали основи державницької традиції УНР, яка отримала продовження в сучасній Україні після передачі мандату останнім президентом УНР у вигнанні Миколою Плав’юком Президенту незалежної України Леоніду Кравчуку в 1992 році.

6. Конституційні акти незалежної Карпатської України – 1939. 15 березня 1939 року сейм Карпатської України ухвалив конституційні закони – «Закон число 1» і «Закон число 2», що визначали окремі основи державного ладу проголошеної на території Закарпаття (колишнього Підкарпаторуського краю Чехословаччини) незалежної держави. «Закон число 1» містив статті, в яких проголошувалися та визначалися, відповідно: незалежність держави; назва держави; форма правління – республіка на чолі з президентом, обраним сеймом; статус української мови як державної; барви державного прапора – синя (горішня) та жовта (долішня); державний герб; державний гімн – «Ще не вмерла Україна». «Закон число 2»передбачав надання уряду повноваження видавати за згодою президента тимчасові розпорядження з силою закону. Ці розпорядження не могли містити змін конституційних законів і мали бути внесені як законопроекти на найближче засідання сейму, інакше втрачали юридичну силу. Закон набував чинності з моменту його ухвалення. Обидва закони лише окреслили головні атрибути державності та не містили конституційних норм про правовий статус особи й громадянина, організацію центральних (крім вищих) і місцевих органів влади, здійснення правосуддя тощо. У першому законі закріплювалася назва новопроголошеної держави «Карпатська Україна», а в другому, натомість, вживалася назва «Карпато-Українська Республіка». Подальшого розвитку ці конституційні акти не набули у зв’язку з окупацією Закарпаття угорськими військами.

7. Програмні документи УГВР – 1944. У липні 1944 року неподалік села Недільна на Львівщині відбулися Установчі збори Української головної визвольної ради. Таким чином, збройна частина українського визвольного руху (УПА) отримала своє політичне представництво – зародок державної влади незалежної країни. Ідеологія та принципи формування УГВР були спрямовані на консолідацію всіх національних сил і відзначалися демократичністю. Ухвалені на Зборах програмні документи УГВР – Універсал, Платформа та, передусім, Тимчасовий устрій, стали важливим джерелом української конституційної думки. Вища законодавча влада стала компетенцію Великого збору УГВР, а виконавча – Генерального секретаріату. Президентом УГВР обрали колишнього члена Центральної Ради, уродженця Полтавщини Кирила Осьмака. Українська головна визвольна рада керувала боротьбою УПА до кінця 1950-х років.

8. Конституції радянської доби – 1919-1978. У Радянській Україні в різний час було ухвалено чотири конституції. Вони хоч і проголошували Україну суверенною державою, але насправді були лише ідеологічним прикриттям підвладного становища УРСР та пануючого в ній тоталітарного режиму. В конституції 1978 року монополія компартії на владу була закріплена офіційно шостою статтею. Відтак, це стало прикладом того, як основний документ країни стає цілковитою формальністю.

9. Конституція незалежної України – 1996. Незалежна Україна тривалий час жила за радянською Конституцією 1978 року в якості основного закону. Протягом 1991-1995 рр. до неї було внесено 18 змін та доповнень. З’явилася посада Президента, а документа, який регулював би взаємодію між гілками влади не було. Постійна боротьба президентської та парламентської гілок влади змусила Л.Кучму та В.Мороза підписати конституційну угоду. Зрештою 28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила основний закон незалежної держави – Конституцію України. Ухвалення Конституції стало найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина та сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені. Слід відзначити, що День Конституції – це єдине державне свято, згадка про яке є
навіть в самому тексті Основного закону (стаття 161).

Право на життя
Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Право на повагу до своєї гідності
Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Право на свободу та особисту недоторканність
Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Право на недоторканність свого житла
Стаття 30. Кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Право на таємницю кореспонденції
Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Право на невтручання в своє особисте та сімейне життя
Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Свобода пересування
Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Право на свободу думки і слова
Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Право на свободу світогляду і віросповідання
Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Право об’єднуватись у політичні партії чи громадські організації
Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Право брати участь у мітингах і демонстраціях
Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку –
з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Право на приватну власність
Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право на працю
Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. винагороди за працю захищається законом.

Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Право на житло
Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний
громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Право на достатній життєвий рівень
Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Право на медичну допомогу
Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне
страхування.
Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Право на безпечне довкілля
Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Право на освіту
Стаття 53. Кожен має право на освіту.
Повна загальна середня освіта є обов’язковою.
Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні
товариства.

Право на відшкодування шкоди, завданої державою
Стаття 56. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Які обов’язки відповідно до Конституції?

Захищати Вітчизну
Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Не заподіювати шкоду природній та культурній спадщині
Стаття 66. Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Сплачувати податки
Стаття 67. Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Неухильно додержуватися КУ та законів
Стаття 68. Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

14.05.2021
ПОДІЇ | Всі Події
25
ЧЕР
Битва найкмітливіших “Що? Де? Коли? КМУ!” 25 червня!
КОЛИ? - 25 червня о 18:00
ДЕ? - ACTIVE LEARNING HALL (лекційна зала № 224)
Головний корпус Київського медичного університету, вул. Бориспільська, 2.
08 Червня 2021
25
ЧЕР
Запрошуємо на День відкритих дверей
День відкритих дверей відбудеться у OFFLINE-форматі 25 червня 2021 року о 16:00 за адресою: вул. Бориспільська, 2.
11 Червня 2021
ОФІЦІЙНІ ПОРТАЛИ
ПАРТНЕРИ | Всі Партнери